fbpx
22222

Вірш «Наша Україна»
Максим Симчіч, 12 років,
м. Дніпро

Рідна ненька Україна!
Солов’їна, барвінкова!
З жовтим полем, синім небом
Розцвітай навколо!

Ми боронимо тебе –
Не дамо загинуть!
Бо батьки мої тут поряд,
Друзі вірна, школа!

Вірю в твою перемогу!
І в лани, і в гори,
І в Дніпра широкі кручі,
Міць твою і волю!

Дух братерства,
Дух козацтва українців
Не зламать нікому!

Слава Україні!
Героям слава!

Григорій Новохатько, м. Київ
«ДО БОЮ!»

Ми спали надто довго, надто рано
Перекували шаблі на плуги.
Стікає кров з роз’ятреної рани-
Час повертати ворогу борги:

Донецький степ, суворі гори Криму
Звільнить від зайд клянемось на крові
Полеглих за Вітчизну побратимів-
Вставай, народе, мертві і живі!

Веди, Перуне, в бій за світлу днину-
Здіймай меча, звитяжні корогви
За мати Русь-за неньку Україну
Трощити орди хижої Москви!

Набої в зброю, Орієві діти-
До помсти кличе скривджена земля!
І гряне герць, і стяг жовто-блакитний
Змайорить над згарищем Кремля!

Огороднічук Максим,
м. Володимир
«Сильна й незалежна»

Україно, люба, ми хочемо тобі сказати.
За твою свободу, будемо до останнього стояти!
І нехай ті с*кі знають точно
що підуть як «удобрения для почвы»
Бо наші козаки міцніші сталі,
їх до цього вісім років гартували.
Ми вам дякуємо за все, наші янголи, наші захисники.
А як ви Зміїний обороняли,
ідіть на х*й москалям кричали.
Чи як стратегічні мости, цінною життя підривали
Тим самим, ім’я своє в історії на віки карбували.

Григорій Новохатько, м. Київ
«Прощай немытая Россия»

Бувай, імперіє немита,
Нащадок дикої орди,
Дорогі, дурні-московити-
Твої одвічні дві біди.

Бувай! Поет нарік недарма
Тебе країною рабів.
І злочини твої безкарні
Чекають судної доби:

НКВД, голодомори,
Сибір, мордовські табори
У зашморгу із триколору
Чечня, Абхазія та Крим.

Земля тремтить, палає, стогне
Там, де пройшовся моосковит-
На смертю стелених дорогах
Кривавий слід твоїх чобіт.

Волаєш напоказ щосили
Про славу геніїв своїх-
А хто загнав їх у могилу?
Чи то не твій пекельний гріх?

Отож, не рви даремнно душку,
Здійнявши галас до небес:
Твої-не Лермонтов і Пушкін,
Твої-Мартинов і Дантес!

Бувай, країно диктатури-
Свободи духу вічний кат.
Нам ще болять твої тортури-
Бувай навік, колишній брат!

Сторицею тобі воздасться
За все, скажений хижий звір-
Зоря принадливого щастя
Не для тебе зійде, повір:

Остані паростки надії
Останння спопелить війна,
І на уламках тиранії
Не ваші впишуть імена!

Патріотичний вірш «Болить душа за українського солдата»
Люсі Поль, 39 років, м. Вінниця

Болить душа за українського солдата.
Десятий день війна веде смертельний бій.
На кожного бійця чекає вдома мати.
Безсонні, довгі ночі сповнені надій.
Не забирайте молодість хоробрих хлопців.
Ще жити хочеться і вірити в любов.
Вони надія наша, справжні охоронці.
За Батьківщину проливають власну кров.
Війна нікого не залишила байдужим.
Осиротілі діти йдуть у перший клас.
І сотні солдатів у кривавій калюжі,
Життя положили захищаючи нас.
За обрієм туман лягає на гармати.
Гарячі кулі розривають батальйон.
І чути крики: я не хочу помирати,
Але я мушу захищати свій кордон.
Лютує ворог, знову серце калатає.
Нестерпним болем стелиться наша земля.
Біля вікна солдата мати виглядає,
Дружина у сльозах колише немовля.
У запеклих боях гине наша країна.
Все навколо руйнується без вороття.
Україна моя не впаде на коліна.
Вірю я у майбутнє щасливе життя!

Григорій Новохатько, м. Київ
«ЩЕ НЕ ВМЕРЛА…»

Ще не вмерла Україна,
Та чи буде жити?
Не породять світлв днину
Сльози та молитви.

Ні, не згиуть воріженньки,
Не підуть із хати,
Доки не почнемо з Неньки
Кулями ганяти.

На своє положим тіло-
Скиемо ворожі
До глибокої могили.
Нам боги поможуть!

І поллється кров москвина
В Дон, у Чорне море,
І постае Україна-
Така, що не сором

Ні пращурам, ні нащадкам-
Славою героїв…
Це все буде, та спочатку-
Гармати до бою!

Анна Ліпленко, м. Кривий Ріг
«Звертаюсь до тебе, Вкраїнський солдате!»

Звертаюсь до тебе, Вкраїнський солдате,
Складаю поволі в молитві слова:
Рятуєш ти землю від клятого ката,
У тебе в руках- України життя!
 
Благаю, рідненький, крізь сльози молю я :
Себе від біди й «зайвих» рук бережи,
На тебе чекають і мама, і тато,
Вертайся додому, попрошу, живим!
 
Катюго! Звертаюся нині до тебе!
Згинь, просто прошу, із моєї землі,
Я хочу побачити небо блакитне,
А грізнії хмари не треба мені!
 
Звертаюсь до тебе, Вкраїнський солдате!
Складаю в молитві я щиро слова :
На тебе чекають і мама, і тато!
Цінуй над усе, захисниче, життя!

Матюшок Анастасія,
м. Здолбунів
«Коханому…»

Любий ще трішки терпіння у себе знайди
Я знаю що вмієш ти йти до мети
Будь ласка молю ще трішки ти потерпи
Я знаю війна скінчиться раз і назавжди

Кожна людина на нашій землі
Благає щоб не боялися ви а сміло ішли
Не жалійте москалів на українській землі
Вони гниди які відкрито у наступ пішли

Ніколи подумати я й не могла
Що сенс життя буде поруч немов та імла
Що буду щаслива від твоїх слів
Чотири п’ять нуль і елементарних плюсів

Пам‘ятай коханий хлопчику мій
Я завжди поруч лечу як повітряний змій
Так далеко у небі але завжди у твоїх я руках
Лечу за тобою і прошу не знай що таке страх

Я знаю точно що ти моя доля
Тому чекаю тебе цілим я з бою
І думками завжди я з тобою
Моя ти опора сила і воля

Ні страх ні війна не зможе нас поломати
І все ми зможемо подолати
Наше кохання ніщо не зможе зламати
Тільки прошу ти себе навчися оберігати.

Анастасія Буханевич, 18 років,
м. Житомир

Коли настане день,
Закінчиться війна,
Напланувала вдосталь
І я, й моя сім’я.
Зайду я спершу в школу,
Де були різні миті:
Були ми і щасливі,
Незрілі і вразливі.
Однак чи робить гірше
Це все мої літа?
Поїду я у Київ,
У неньку міст я руських,
У місто, що для мене
Завжди було складним.
Ні, місто то прекрасне,
Яскраве, щедре, ясне,
Таке, що тебе гріє,
Однак лише за мить
Згоріти можеш ти.
Не забувай ти жить…
Ой скільки тут я маю
Чудесних я знайомств.
Я щиро обіцяю,
Я навіть присягаю,
Піду я з кожним з вас
На коліжанку кави
На довгі посиденьки
До ранку до світанку
Я піду з вами всюди
Куди вкаже душа.
Однак це буде згодом
На жаль, не за хвилину
Не в ранішню годину,
А через довгу мить.
Цей час настане швидко,
Я вірю, я бажаю
Це більш за все на світі
І впевнена, що й ви…

Григорій Новохатько, м. Київ
«Григорій Новохатько»

Усе не те, усе не так,
Скипає в грудях правий гнів.
Повзе в пітьмі нічний хробак,
Вгризається у тишу снів.

Почвара із нічних жахіть
Зжирає все, у що ти віриш.
Холоне кров, рука тремтить,
Та ти повинен вбити звіра!

Кривавий відблиск перемог
В очах пекельної приблуди-
Здолати хай поможе Бог,
Інакше завтра вже не буде!

Навчить голодне кошеня,
На підвіконні сохнуть квіти…
Подайте списа і коня!-
Ти мусиш битися, щоб жити:

Роздерти страх аж до основ,
Стинати голови дракону,
Що відростають знов і знов…
Чи так триватиме до скону?

Чи, може, це останній бій-
Данина страченим пророкам,
Вдягаєшся в нестерпний біль-
І в лігво звіра крок за кроком…

Кретова Дар’я, м. Волноваха
«Нашим захисникам»

Я-українка, і я цим пишаюсь,
Я маю свою мову та державу.
Я вчилася у школі, лиха не знала
Поки війна нас не застала.
До вас звертаюся, захисники,
Від вас залежить буду жити
В єдиній нашій Україні чи ні?
Радіти сонцю, вранішній росі,
Яскраві бачити барви уві сні.
Захисники, ви наші рідні.
Зробіть ви так, як було колись раніше.
Не можу бачити знущань над людом,
Сліз материнських, ночей недосипання,
Гуркіт танків та гармат,
Хвилини жаху, недоїдання…
Здоров’я, удачі я вам бажаю,
Закінчити скоріш цю війну,
Щоб сонце яскраво над нами світило,
І небо без куряви, пилу синіло.
Щоб всі ви поверннулися до родин,
І у нашій Україні запанував МИР.